Василь важко відкрив очі. Чи то сонце нестерпно зазирало у вічі, чи то намагаючись пригадати, що сталося і чому він тут, хлопець міцно примружився. Спочатку нічого не вийшло. А вже за мить в памяті «зринули картини вчорашнього вечора і, зрештою, все стало на свої місця. От тільки ніяк не зрозуміє, кому належить ця велика тарілка [...]
Анжела не може сісти за комп’ютер. Не пишеться – і все тут. Таке з нею трапляється, але зрідка. Тільки-но народився перший абзац, думки вперто вишиковуються в зовсім інше русло. Невдоволення собою, життям довкола. Не любить дівчина подібних днів. Знає, що назавтра чи, може, через день минеться, але ж кожна година дорога, бо чергова сесія наближається [...]
«Самый, самый, самый человек дорогой» – такою пісенькою озивається Анжелин мобільний телефон. Усі в студії знають, кому ті слівця адресуються. Правда, сама власниця цієї мелодійки найдорожчую ту людину по інший бік звязку не вважає. Це колись, на початку їх з Максимом знайомства, все було у рожевих тонах, а пізніше – чергова порція Анжелиних життєвих розчарувань.